Репортаж із відкриття локації "Федорів Ріг"

«Федорів Ріг» у Лебедині:

одна локація з кількома історіями

22 травня 2021 року

Субота в невеличкому містечку. Ранок. У центрі людно, тут розташувався базар. На сусідніх із базаром вулицях стоять 2 великі церкви. Правиться в обох.

Наш день вирішуємо почати з екскурсії Лебединським міським художнім музеєм імені Б. К. Руднєва. Усе ж, приїхавши в нове місто, хочеться спершу дізнатися трошки історії.

Заходимо в будівлю. Перше, що впадає в око, це давність будинку. Висока стеля, ошатні сходи, незвична для сучасних споруд форма вікон. Привертає увагу вхід до холу – його обрамлює сучасний дерев’яний одвірок із багатьма різьбленими елементами. Це один із творів місцевого майстра – Сергія Букати. За сьогодні це ім’я почуємо ще неодноразово.

Платимо по 30 гривень за квиток і жіночка починає екскурсію. Перший зал із портретами відомих козаків та їх родин, які пов’язані з Лебединщиною. У наступних кімнатах – картини українських і закордонних митців різних періодів, більшість полотен вивезені з панських маєтків, коли їх розграбовувала радянська влада.

Як на мене, то більше, ніж картини, привертають увагу старовинні меблі. Різьблені, декоровані, зроблені з дорогих порід дерева, фарбовані, позолочені… Усі вони різні, але створюють нове розуміння: тодішні багатії Сумщини справді жили розкішно.

Ці меблі навіюють цікаві думки. Дивишся на них – і уявляєш, як півтора століття тому ними користувалися.

За письмовим столом із карельської берези, певно, сидів пан і писав ділові листи й розписки. Він користувався дорогим письмовим приладдям, сидів на широкому робочому кріслі й робив розрахунки щодо господарства.

А за цим дамським столом-секретером світська пані читала французькі романи, писала дружні й любовні листи, що їх потім ховала в численних закапелках цього «сейфу ХІХ століття». Навіть зараз науковці знаходять у таких секретерах заховані гроші, листи та інші речі, а отже, надійність сховку підтверджена часом.

P. S. Шкода, що музей не контактний – самій було б цікаво відчути себе панночкою з минулих століть і «доторкнутися до історії».
Художній музей лишає приємні враження: наша місцева інтелігенція зналася на мистецтві й сприяла тому, аби через стільки років ми, нащадки, могли побачити оригінали робіт українських та іноземних митців: художників, скульпторів, столярів.

Час вирушати далі. Ми переїжджаємо до іншої церкви, поблизу якої вже кипить робота над відкриттям локації «Федорів Ріг».

Тут складно знайти місце для паркування: тут і авто тих, хто приїхав у церкву, і тих, хто приєднався до культурно-мистецького заходу з розвитку місцевого туризму.

Перший, кого зустрічаємо біля локації – художник Костянтин Аленінський. Каже, що ми пропустили бетонування старовинних монет у фундамент пам’ятного знака. Показує світлини монет. Люди поступово збираються. Чомусь поряд стоїть поліція. Спершу не розумію, чому так відбувається. Але потім стає зрозуміло: над встановленням локації працює міський голова Лебедина. Саме зараз допомагає засипати ґрунтом фундамент знака.

Поки «мер» працює, Костянтин розповідає про те, який шлях пройшли організатори, аби нарешті «повернути» ім’я Федора Кричевського в Лебедин.

«Цей процес триває ще з 1979 року. Ще до сторіччя Федора Кричевського планували якісь таблички встановити. Але не склалося, бо радянська влада підозрювала його в «злочинній» діяльності в роки війни. Він залишився в Києві, побув при німцях, це вважалося не надто правильним. У 90-ті роки щось заважало встановити хоч якийсь знак, у 2000-ні також. Пройшли вже і 2010-ті роки, і от аж у 2021 році ми от з Андрієм (прим. Андрій Гєльмінтінов – директор Лебединського міського художнього музею імені Б. К. Руднєва) вирішили, що це питання треба закрити негайно. Уже от взимку обговорили, започаткували проєкт. Треба було десь 7 – 8 тисяч гривень. Ми їх зібрали десь за місяць і в березні замовили цей знак Сергію Букаті».

Доки тривають останні приготування до відкриття, підходжу до автора знака, майстра з обробки деревини Сергія Букати. Каже, що це вже третя його подібна робота, усі вони мають спільні риси, але водночас кожна містить індивідуальний підхід.

«В основному у верхній частині розміщено зображення герба Академії мистецтв, адже цю організацію засновано за участі Федора Кричевського. Ми спробували вписати різні символи в цей знак. Мені особисто верхній елемент нагадує птаха: 2 крила, стилізована трохи голова. Птах, який повернувся, бо концепція цих знаків – повернення імен, які були або забуті, або цензуровані, або просто їх замовчували. На одному крилі - ім’я, на іншому – прізвище. Повертається це ім’я в наші краї. А знизу літера «К», походить від того, що це перша літера прізвища. До того ж, така конструкція більш стійка. Лавка дозволяє людині, яка приїхала, або сфотографуватися, або просто сісти відпочити в затінку. І з технологічного боку це третя точка опори, додає жорсткості конструкції та є захистом від вандалів. Звалити такий знак важче, він надійніше закріплений».

І от, знак стоїть, глядачі формують півколо й чекають урочистого відкриття. Свою промову розпочинає директор музею Андрій Гєльмінтінов. Саме в цей день, 22 травня, 142 роки тому народився Федір Кричевський. Так що вибір дати для відкриття локації очевидний. Пан Андрій говорить про меценатів, які долучилися до відкриття знака. Усього їх 25, серед них лебединці, сум’яни, кияни та харків’яни.

Напередодні відкриття локації музейникам вдалося знайти світлину Федора Кричевського, яку раніше ніхто не публікував. Це фото датоване 1898 роком, на ньому 19-річний Федір. Понад 60 років світлина лишалася поза увагою. Ані дитячих, ані юнацьких фото раніше не знаходили, найбільш рання фотографія – 1917 року, зроблена під час відкриття Української академії мистецтв.

У музеї зберігається лише одна картина Федора Кричевського – «Дівчинка у блакитному». До цієї річниці з дня народження митця запущена серія квитків із зображенням «Дівчинки у блакитному».
Андрій Акрямович каже, що основна проблема музею – оформлення картин у рами. Тож поруч із локацією розташували скриньку для благодійних внесків – зібрані кошти хочуть витратити саме на ці потреби.

На пам’ять про цю подію пан Андрій урочисто вручає мистецькі альбоми як подарунок від родички Ф. Кричевського, яка нині мешкає в США. Тут зібрані роботи Миколи, Катерини й Василя Кричевських. Збірники отримують Сергій Буката, Володимир Биков, Олександр Андреєв, Костянтин Аленінський, Олександр Бакликов. Опісля до слова запрошують міського голову Лебедина.

«Будемо працювати над тим, щоб сюди можна було доїхати і звідси повернутися», – Олекандр Бакликов певно натякає на стан дорожнього покриття, яким не кожен автомобіль може проїхати без ушкоджень, або ж на спеціальні дорожні знаки.

Далі виступають кілька людей, які долучилися до збору коштів на пам’ятний знак. І наступним до імпровізованої сцени виходить автор знака – Сергій Буката, засновник сімейного підприємства «БУК». Він починає промову, говорить про кожен елемент та його значення. І от, розповідає про верхню частину з гербом. «У центральній частині зображений герб академії мистецтв, засновником якої був, у тому числі, й Федір…». Далі – дзвенять церковні дзвони. Майстер перериває промову. Глядачі слухають дзвонаря. Переважно панує тиша.

«Символічно, що сказав про засновника й пішли далі дзвони…», - говорить Володимир Биков, головний архітектор Сумської області. Дзвін чути близько 4 хвилин. За цей час кожен уже відволікається. Хтось роздивляється, як працює дзвонар, хтось веде пряму трансляцію на Facebook, а хтось розглядає отримані мистецькі альбоми.

Майстер продовжує розповідь про знак. Каже, що лава біля знака має як естетичне, так і практичне значення (сьогоднішні відвідувачі пізніше переконаються в цьому, коли почнуть фотографуватися).

Наступним виступає Володимир Биков, він згадує як про сьогоднішнє церковне свято, так і про видатних уродженців Сумщини, яких важливо не забувати. На його думку, такі локації допомагають зберегти пам’ять про відомих людей минулого й викарбувати в мистецькій історії імена сучасних авторів, які долучаються до виготовлення знаків.

Чому «Федорів Ріг»? Відповіді на ці питання дає Костянтин Аленінський. Говорить про ріг двох вулиць, перетин їх неподалік від старої церкви та про кілька пам’яток, що об’єднаються одним маршрутом.

Після ще кількох виступів розпочинається перша екскурсія. Але перед тим В. Биков ініціює групове фото на новій локації. Є 3 фотографи. Ще кілька світлин робить поліцейська. Навіщо – лишається загадкою… (хоча пропозиції від глядачів схожі: від «Це у фейсбук виставлять фото порушників карантину» до «За фотографіями тоді штрафи надсилатимуть через те, що ми маски зняли»).

Глядачі переходять до будинку на вул. Миколаївській, міський голова готується урочисто знімати тканину, що поки закриває пам’ятну дошку.

«Готові?... 3…4…» (Оплески). І перше питання від міського голови: «А чого його назвали Федором, а не Миколаєм?». У процесі обговорення з’ясували, що 22 травня – свято Миколи за новим стилем, а Федір народився тоді, коли користувалися старим календарем.

Андрій Акрямович починає екскурсію. Говорить, що за QR-кодом можна дізнатися основну інформацію про споруду та її історично-культурну цінність. У 1879 році тут народився Федір Кричевський, тут здавна мешкала їх родина, батьки були фельдшерами. У будинку пройшла лише невелика частина дитинства митця, його родина переїхала в Малу Ворожбу (там теж планують відкрити локацію).

Поруч розташована інша локація – одна з найстаріших друкарень Лебедина. Друкарня Содовникова була «домівкою» газети «Лебединський вісник». Як каже Костянтин Аленінський, тут стався випадковий збіг: першодрукарем в Україні вважають Федорова, локація поруч називається «Федорів Ріг», тому хоча й стосується іншого імені, але створює певні асоціації.

Наступний етап екскурсії – будинок Петренка. Більшість із нас точно чули рядки «Дивлюсь я на небо, та думку гадаю: чому я не сокіл, чому не літаю…», але мало хто знає, що саме мешканець Лебедина Михайло Петренко – автор цих слів.

Свято-Миколаївська церква збудована на початку ХХ століття поруч зі старою козацькою церквою. Найімовірніше, у старій дерев’яній церкві колись хрестили Федора Кричевського. Ця локація – п’ята й завершальна в міні-турі «Федорів Ріг», який започаткували сьогодні.

Повертаємося до знака, адже планується ще один досить урочистий момент. Цього року місцеві активісти хочуть надати офіційну назву «Урочищу Бурлюк», де торік встановили перший знак із мережі арт-локацій. Сьогодні починають збирати підписи. «Треба назвати урочище, поки його люди не прозвали «Оленячим урочищем», - каже Олександр Бакликов. (Ідеться про розташовану поруч ферму, де розводять оленів)

Доки кожен по черзі підписує звернення, відвідувачі починають фотографуватися. До знака підходить міський голова. Каже: «Кота ж першого пускають», – і сідає на лаву, починає фотографуватися. До локації наближається чорний кіт. Глядачі сміються. «Мер» бере кота на руки й починає позувати разом із ним. Після фотосесії кіт покидає локацію та йде вирішувати якісь свої справи. Решта гостей заходу мають можливість зробити фото на пам’ять.

Триває етап вільного спілкування. Проходжу натовпом і слухаю уривки розмов. Обговорюють усе: погоду, політику, мистецтво, інфраструктуру…
Екскурсію завершили. Люди фотографуються й потроху розходяться.

Спілкуюся з Андрієм Гельмінтіновим. Він говорить, що екскурсіям по локації «Федорів Ріг» бути!

«У нас можна замовити в музеї екскурсійний супровід і, будь ласка, можна по місту, можна за містом. Будь-яке бажання гостей ми виконуємо. Можете приїжджати хоч із наступного тижня, ми вже будемо готові приймати туристів».

Їдемо з міста додому. У пам’яті – приємні враження, цікаве спілкування й нові знайомства. На Сумщині з’явилося ще одне місце, куди можна приїхати на «Тур вихідного дня».

Автор репортажу: Зореслава Шеденко
Фото: Ніна Шеденко, Лебединський міський художній музей імені Б. К. Руднєва